КУХАР
Першим кухарем в історії людства став первісний мисливець, випадково обсмаживши шматок своєї здобичі на багатті. Печерні люди, скуштувавши приготоване таким чином м'ясо, стали постійно смажити його на багатті. І досить скоро, методом «проб і помилок», з'ясували, що у когось мамонт виходить соковитим і смачним, а у деяких взагалі неїстівним. Звичайно, приготування їжі стали довіряти тому, у кого виходило смачніше. Таким або приблизно таким чином зародилася професія кухар.
У найдавніших писемних пам’ятках Вавилона, Єгипту, Китаю і арабського Сходу вже містяться записи окремих кулінарних рецептів.
Взяти давніх еллінів. У Спарті ставилися до харчування стримано: в поході і на війні треба було обходиться простою у приготуванні їжею. А зовсім поруч, в Афінах, вправлялися у приготуванні нечуваної святкової страви: крихітна маслинка запікалася всередині голуба, голуб – у козеняті, козеня – у вівці, вівця – в бику, все це смажилося на вогні, і найпочеснішому гостю діставалася та сама маслинка.
Агора, Спарта
Десятки тисяч страв створила за свою історію світова кулінарія. З кулінарами радилися, від них залежав престиж тієї чи іншої шляхетної родини.
У Стародавньому Римі відбувалися навіть повстання кухарів, які поглинали в себе деякі міста.
Уже у ІІІ столітті до н. е. у Римі існували кулінарні школи. Як свідчили давньоримські історики, кухарем та лікарем у цей період була чи не кожна освічена людина. Займатися приготуванням страв вважалось модною та почесною справою. Кулінарні пристрасті інколи у Давньому Римі розгорялись так, що питання кулінарного мистецтва обговорювались навіть у сенаті. Меню давньоримських цезарів складалися інколи з 60 страв.
Засідання сенату, Рим
Від покоління до покоління передавали люди досвід приготування їжі. Вони дбайливо зберігали всі традиції, пов’язані з їжею, розуміючи, що їжа – основа життя, здоров’я і благополуччя.
Ще в Стародавній Греції виник культ Акслепія, міфічного лікаря-цілителя, який отримав в Римі ім’я Ескулап. Його дочка Гігея вважалася покровителькою науки про здоров’я, а вірною помічницею їх була куховарка Куліна.
Народ привласнив Куліні ім’я десятої музи, яких до неї було дев’ять. У римлян десята муза так і називалася Кулінарія. Вона стала покровителькою кухарської справи, що отримала таку ж назву “кулінарія” (від лат. Culina кухня).
Куліна - грецька богиня, десята муза
Потім після тривалого застою, в кінці середніх століть, завдяки бурхливому проникненню пряностей зі східних колоній, вишукана кухня одержала подальший розвиток. Колискою вишуканої кухні стала Італія, особливо її південь і Сицилія.
При королі Людовику XIV відчула підйом кухарського мистецтва і Франція, і з тих пір ці європейські країни ведуть безперестанне суперництво по кулінарній частини.
У розвитку кухарського мистецтва брали участь не тільки професійні кулінари, але і багато вчених, філософи, державні діячі.
До цих пір в італійських ресторанах популярні страви, винайдені композитором Россіні. Франція пишається, що внесок в національну кулінарію внесли Олександр Дюма-батько і великий Бальзак.
Відомо, що винахідниками нових страв були великі кардинали Рішельє і Мазаріні. А Мішель Монтень написав книгу “Наука їжі”.
Людовік XIV (1643 - 1715)
КУХАР НА УКРАЇНІ
Довгий час приготування їжі було справою суто сімейною. Відала їм, зазвичай, найстарша за віком жінка в княжій сім’ї.
Професійні кухарі вперше з’явилися при дворах, а потім вже в монастирських трапезних.
У князя Гліба був “старійшина кухар” на ім’я Торчин, перший з відомих нам кухарів. У часи Київської Русі кухарі знаходилися в служінні княжих дворів і багатих будинків. У деяких з них було навіть по кілька кухарів.
Але не тільки практичними прийомами приготування страв володіли наші предки. Вони замислювалися й про суть явищ, що відбуваються при цьому.
Дуже давно опанували вони таємниці приготування дріжджового тіста, про що згадують літописи: ченці Києво-Печерської Лаври вміли готувати заварний хліб, який довго не черствів. Вже в XI-XII ст. нашим свіввітчизникам було відомо безліч досить складних прийомів приготування квасів, медів, хмільних напоїв. Їх можна знайти в знаменитих стародавніх травниках, а також у різних “житіях”. Так, широко були відомі кваси житній, медвяний, яблучний тощо. Наші предки чудово розбиралися не тільки в тонкощах приготування різних видів квасу, але і в механізмі дії закваски, дріжджів, про що свідчать численні настанови древніх.
